Туризм нашого часу
Я б ніколи не подумав, що література може бути корисною під час війни. Але виявилося, що навіть я, поет і прозаїк, можу стати в пригоді і допомогти своїй країні, своїм друзям, нашій армії.
Усе почалося з того, що мого друга мобілізували в армію і він поїхав на фронт на сході України. Ми переписувалися з ним, я питав про потреби. Вони мали там практично все необхідне, але їм не вистачало потужного джипа-пікапа, який був би швидким і не таким габаритним, як військова техніка. Оскільки українська армія збільшилася в 2-3 рази через початок війни, то таких автомобілів на всіх не вистачає. А саме вони дозволяють бути високомобільними, швидко атакувати і відступати, тобто мати такий джип – означає зберегти життя.
І тоді я звернувся до своїх підписників і читачів – через соціальну мережу. Попросив надіслати на мою картку невелику суму, щоб усі разом ми купили автомобіль для підрозділу мого друга. Уже на ранок на рахунку було понад 10 тисяч євро, а це для України, особливо в час війни, велика сума. Ми купили автомобіль і відправили його на Донбас. Гроші продовжували надходити, тож ми купили ще один, а потім ще п’ять. За цей час я сам з’їздив на лінію фронту і перевіз туди джипи. В сумі станом на сьогодні через мій рахунок пройшла сума в понад мільйон гривень.
Це гроші, які надсилають мені люди, що приходили на мої презентації, читання, дискусії, які купували мої книжки і читали мої колонки в пресі. Це означає, що вони вірять мені як письменнику – і тому підтримують мою волонтерську ініціативу своїми грішми. Я вірю, що завдяки цьому ми разом врятуємо життя багатьох українських вояків, наших друзів, які ще два місяці тому були звичайними цивільними людьми.
Мене питають: чи не страшно їздити на Донбас, на лінію фронту. Я відповідаю, що страх – це категорія внутрішня, а не географічна. До того ж мені сил додає той факт, що я роблю справу, а підтримують мене в цьому сотні людей. Сотні людей, які ще вчора читали мої книжки.
Ось вам моє фото з купленими машинами з українського Донбасу:
Tourismus unserer Zeit
Ich hätte nie gedacht, dass die Literatur während des Krieges hilfreich sein kann. Es stellte sich jedoch heraus, dass sogar ich, ein Dichter und Prosaautor, nützlich sein kann und in der Lage bin, meinem Land, meinen FreundInnen, unserer Armee zu helfen.
Das Ganze fing damit an, dass ein Freund von mir mobilisiert wurde und an die Front im Osten der Ukraine fuhr. Wir schrieben einander, ich fragte, was fehlt. Sie hatten da praktisch alles Nötige, ihnen fehlte aber nun ein leistungsstarker Jeep-Pickup, der schnell und nicht so groß wie militärische Hardware wäre. Da das ukrainische Militär wegen dem Kriegsanfang 2- bis 3-fach größer geworden ist, gibt es nicht genug solcher Autos. Doch ermöglichen genau diese Jeep-Pickups, hochmobil zu sein, schnell anzugreifen und sich zurückzuziehen. Also solche Gefährte zu haben, bedeutet, Leben retten zu können.
Und dann wandte ich mich an meine Follower und LeserInnen – über die sozialen Netzwerke. Ich bat darum, einen kleinen Betrag auf mein Konto zu überweisen, damit wir alle zusammen ein Auto für die Teileinheit meines Freundes kaufen könnten. Bereits am Morgen war auf meinem Konto die Summe in der Höhe von mehr als 10.000 Euro. Für die Ukraine ist das eine große Summe, besonders in der Kriegszeit. Wir kauften einen Jeep und lieferten ihn in den Donbas. Es kam aber immer mehr Geld nach, also kauften wir noch einen und dann fünf weitere Jeeps dazu. Während dieser Zeit fuhr ich persönlich zur Frontlinie und holte dort Autos. Insgesamt wurde Stand heute ein Betrag in der Höhe von über einer Million Hrywnja (etwa 32.000 Euro) auf mein Konto überwiesen und weiter gespendet.
Dieses Geld wird von den Leuten überwiesen, die bei meinen Buchpräsentationen, Lesungen und Diskussionen dabei waren, die meine Bücher kauften und meine Kolumnen in der Presse lasen. Das bedeutet, dass sie Vertrauen in mich als Autor haben und deshalb meine ehrenamtliche Initiative finanziell unterstützen. Ich hoffe, dass wir dadurch das Leben vieler ukrainischer Soldaten retten werden, unserer Freunde, die noch vor zwei Monaten Zivilisten waren.
Man fragt mich: »Ist es nicht beängstigend, in den Donbas zu fahren, zur Frontlinie?« Ich antworte, dass die Angst eine interne Kategorie ist, keine geografische. Außerdem gibt mir die Tatsache Kraft, dass ich etwas mache und Hunderte Menschen mich dabei unterstützen. Hunderte Menschen, die noch gestern meine Bücher lasen.
Hier ist mein Foto mit den gekauften Autos im ukrainischen Donbas:
Übersetzung: Evgenia Lopata
Tourism of Our Days
Never would I ever have thought that literature could be helpful during a time of war. But as it turned out, even I, being a poet and prose writer, could be useful and aid my country, my friends, and our army.
It all started when my friend was drafted into the army, and he went to the frontlines in eastern Ukraine. We stayed in touch, and I asked him what they needed there. They had almost everything, but they lacked a jeep pickup. As the Ukrainian army has increased 2-3 times its size in number because of the war, there are not enough such cars for everyone. They are crucially helpful since they provide increased mobility, allowing our soldiers to attack and retreat quickly. Simply put, having such a jeep saves lives.
So I appealed to my followers and readers on social media. I asked them to send a small sum to my bank card so that we could buy a car for my friend’s unit. There were over 10 thousand euros on my account the following day, which is a large amount of money for Ukraine, especially during wartime. We bought a car and sent it to Donbas. The money kept coming in, so we bought another one and, after that, we bought five more. I went to the front line and drove jeeps there myself during this time. Today, over one million hryvnias have gone through my account in total.
This is the money sent to me by people who came to my book launches, readings, discussions, bought my books, and read my opinion columns in media. This means that they trust me as a writer – and therefore support my volunteer initiative with their money. I believe that thanks to this, we will save the lives of many Ukrainian soldiers, our friends, who were just ordinary civilians two months ago.
I’ve been asked whether it was frightening to go to Donbas, to the front lines. I answer that fear is an internal category, not a geographical one. In addition, I am strengthened by the fact that I did a good thing with the support of hundreds of other people. Hundreds of people who, before the war, read my books.Here is my photo from the Ukrainian Donbas with the purchased cars: